9 вересня 2009 року
м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого: Григор'євої Л.І.,
суддів:
Барсукової В.М.,
Гуменюка В.І.,
Балюка М.І.,
Косенка В.Й., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності; за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, управління комунального майна Луганської міської ради, третя особа - ОСОБА_4, про визнання свідоцтва про право власності недійсним та визнання права власності,

У травні 2007 року ОСОБА_1, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що з 26 вересня 1981 року перебуває в шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2

26 вересня 2003 року на ім'я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомого майна - стоянку автомобілів на 95 машиномісць, що розташований за адресою: АДРЕСА_1

Посилаючись на те, що відповідачкою зазначене майно придбане в період шлюбу, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на ½ його частину.

ОСОБА_3 подала до суду позовну заяву, в якій посилалася на те, що в червні 2002 року створила приватне підприємство «Авалон» (далі - ПП «Авалон») (на момент створення підприємства її прізвище було ІНФОРМАЦІЯ_1). У серпні 2003 року будівництво об'єкта було завершене, однак у зв'язку з нестачею часу для оформлення документів вона запропонувала своїй матері - відповідачці ОСОБА_2 - цим зайнятися. Із цією метою до статуту ПП «Авалон» були внесені зміни, згідно з якими власником стоянки стала ОСОБА_2, яка 26 вересня 2003 року отримала свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомого майна - стоянку автомобілів на 95 машиномісць, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 Вважаючи, що власником майна є вона - ОСОБА_3, просила визнати свідоцтво про право власності недійсним та визнати за нею право власності на спірне майно.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 7 лютого 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 31 липня 2008 року резолютивну частину рішення районного суду доповнено вказівкою про визнання за ОСОБА_1 права власності на ½ частину стоянки. У решті - рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ПП «Авалон» просить рішення районного суду скасувати й закрити провадження у справі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 ставиться питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалення нового рішення про відмову в позові ОСОБА_1

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Районний суд, задовольняючи позов ОСОБА_1, виходив із того, що спірне майно було придбане його дружиною, ОСОБА_2, у період шлюбу, а тому є спільним майном подружжя. Відмовляючи в позові ОСОБА_3, суд послався на те, що 24 липня 2002 року рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради стоянка була передана у власність ОСОБА_2, рішення виконавчого комітету ніким не оскаржувалося.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Судом установлено, що 19 червня 2002 року зареєстровано статут ПП «Авалон», створеного ОСОБА_5, яка є засновником та власником цього підприємства (а.с. 38, 40, 42).

20 червня 2002 року управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради була надана згода ПП «Авалон» на розроблення проекту відведення земельної ділянки площею 0,24 га під будівництво та розміщення стоянки автомобілів.

24 липня 2002 року виконавчий комітет Луганської міської ради затвердив відведення земельної ділянки. 1 серпня 2002 року між директором ПП «Авалон» та виконавчим комітетом Луганської міської ради укладено договір оренди земельної ділянки. 14 серпня 2003 року стоянку прийнято до експлуатації.

У вересні 2003 року до статуту ПП «Авалон» були внесені зміни, згідно з якими власником ПП «Авалон» стала ОСОБА_2, яка 26 вересня 2003 року отримала свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомого майна - стоянку автомобілів на 95 машиномісць, що розташований за адресою: АДРЕСА_1

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 26 вересня 1981 року перебувають у шлюбі.

Відповідно до ст. 12 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-ХІІ «Про господарські товариства» (зі змінами та доповненнями) товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Така ж позиція викладена й у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», відповідно до якої вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. У п. 29 указаної постанови Пленуму Верховного Суду України роз'яснено, що відповідно до положень 57, 61 СК України, ст. 52 ЦК України майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Між тим, суд, ухвалюючи рішення, зазначені положення не урахував.

У матеріалах справи є рішення третейського суду від 3 березня 2008 року, яким право власності на стоянку визнано за ПП «Авалон», та від 11 липня 2008 року, відповідно до якого за ОСОБА_3 визнано корпоративні права засновника ПП «Авалон» (а.с. 206, 208).

У порушення вимог ст. 213 ЦПК України суд не з'ясував, які правовідносини виникли між сторонами та чи можуть бути застосовані до спірних правовідносин положення ст. ст. 60, 63, 70 СК України.

Крім того, ПП «Авалон» як власника майна не було залучено до участі у справі.

Апеляційний суд указані недоліки не усунув.

Оскільки допущені порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_3 та приватного підприємства «Авалон» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 7 лютого 2008 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 31 липня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає

Головуючий:
Л.І. Григор'єва

Судді:
В.М. Барсукова
М.І. Балюк
В.І. Гуменюк
В.Й. Косенко

Дата
03.05.2010