Один з поширених методів роботи колекторів — розсипка боржникам відповідних листів або усні попередження про те, що в разі непогашення кредиту інформація про його неплатоспроможність, як клієнта банку, буде передана в інші банки та кредитні організації.
Це має стати на перешкоді брати кредити в інших банках та
фінустановах. Йдеться про створення негативного іміджу боржника. У результаті
може бути остаточно зіпсована кредитна історія.
А що з цього приводу каже закон? Правові та організаційні засади формування і
ведення кредитних історій, права суб'єктів кредитних історій та користувачів
бюро кредитних історій, вимоги до захисту інформації, що складає кредитну
історію, порядок утворення, діяльності та ліквідації бюро кредитних історій
регулюються спеціальним Законом України "Про організацію формування та
обігу кредитних історій" (далі — Закон2704 - IV ).
У ст. 3 цього Закону дається визначення самого поняття "кредитна
історія" — це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її
ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними
правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону. Далі, Закон
2704-IV визначає інших учасників цих відносин. Так, Бюро кредитних історій
(далі — Бюро) — це юридична особа, виключною діяльністю якої є збір,
зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію. Ведення
кредитної історії — діяльність Бюро із збирання, оброблення, зберігання,
захисту, використання інформації, яка складає кредитну історію. Користувачі
Бюро — банки, небанківські фінансові установи та інші суб'єкти господарської
діяльності, які надають послуги з відстроченням платежу або надають майно в
кредит (ст.6 Закону).
Перелік інформації, що може включатись до кредитної історії, встановлено у ст.7
Закону 2704-IV. Так, туди може включатись інформація про сімейний стан боржника
та кількість осіб, які перебувають на її утриманні. Стаття 8 забороняє збір
інформації про стан здоров'я боржника.
Надання Бюро кредитних звітів на умовах, визначених цим Законом та договором
між Користувачем і Бюро, не вважається порушенням банківської або комерційної
таємниці.
Відповідно до ст.4 Закону 2704-ІУ до основних принципів формування та доступу
до інформації, яка складає кредитну історію, зокрема, належить — збір і надання
інформації, що складає кредитну історію, здійснюється виключно за згодою
суб'єкта (у контексті публікації — боржника) цієї кредитної історії.
Так само, на підставі ст.9 Закону 2704-IV — інформація для формування кредитної
історії надається Користувачем до Бюро лише в разі наявності письмової згоди
юридичної або фізичної особи, яка уклала кредитний правочин з Користувачем.
Якщо така згода є, то Користувач (кредитор) зобов'язаний повідомити суб'єкта
кредитної історії (боржника) про назву та адресу Бюро, до якого передаватиме
інформацію для формування його кредитної історії.
Слід зазначити, що Закон 2704-ГУ враховує інтереси і кредиторів. Так, у ст.9
передбачено, що Користувач (у контексті публікації — кредитор) має право
відмовитися від укладання кредитного правочину або укласти кредитний правочин
на умовах, що враховують ризики від укладання кредитного правочину, у разі
відмови суб'єкта кредитної історії (у контексті публікації — боржник) надати
згоду на доступ до його кредитної історії та/або на передачу інформації до Бюро
про кредитний правочин з Користувачем.
На підставі ст.11 Закону 2704-IV кредитні звіти (сукупність інформації про
суб'єкта кредитної історії, яка є повним або частковим відображенням його
кредитної історії) надаються користувачам без права передачі їх або інформації,
що міститься в них, третім особам.
Важливими є положення ст.13, що дають боржнику право ознайомитися з
інформацією, що міститься у його кредитній історії, а саме: з кредитним звітом
і інформацією з реєстру запитів (кому саме надавалася інформація про боржника).
Таким чином, Закон 2704-ГУ створює додаткові перешкоди для діяльності
колекторів. Відповідно виникають підстави для поради боржнику №4 (якщо кредитна
історія складалася кредитором і Бюро) і поради боржнику №5 (якщо колектор не
використовує кредитну історію боржника).
Згідно зі ст..1З Закону 2704-ІУ боржник має право з'ясувати, хто отримував
відомості з його кредитної історії та на яких підставах. Якщо відповідний
колектор такої інформації не отримував, то це за певних умов може свідчити про
нелегальний збір інформації, шо є порушенням законодавства. Якщо спростити
ситуацію, то до колектора виникає природне питання: звідки ви отримали
інформацію про боржника, якщо той не давав свого дозволу на збір і використання
цієї інформації третіми особами?
Тим більше це питання стає актуальним, якщо колектори використовують тиск на
родичів, близьких боржнику людей. У цьому контексті кредитна історія може
містити інформацію лише про сімейний стан боржника та кількість осіб, які
перебувають на його утримання (ст.7 Закону 2704-IV). Відповідно до ст.32
Конституції України — збирання, зберігання, використання та поширення
конфіденційної інформації про особу без її згоди не допускається, крім
випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки,
економічного добробуту та прав людини.
На Підставі ст.49 Закону України "Про інформацію" у випадках, коли
правопорушенням, вчиненим суб'єктом інформаційної діяльності, завдано
матеріальної чи моральної шкоди фізичним або юридичним особам, винні особи
відшкодовують її добровільно або на підставі рішення суду. Таким чином, на
думку автора цієї публікації, у вишенаведе-них випадках можливе подання позову
до колектора про стягнення моральної шкоди за незаконний збір і використання
особистої інформації про боржника.
грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт
відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до
третьої особи (боржника) (стаття 1077 ЦКУ). Водночас Законом України "Про
фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"
факторинг вважається фінансовою послугою (стаття 4). А стаття 5 названого
Закону передбачає право надавати фінансові послуги лише фінансовим установам, а
також, якщо це прямо передбачено законом, фізичним особам — суб'єктам
підприємницької діяльності. При цьому, фінансовими установами є юридичні особи,
які відповідно до закону надають одну чи декілька фінансових послуг та які
внесені до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. Отже, з
вшценаведеного можна дійти висновку, що для роботи з боргами за договором
факторингу колектор має бути фінансовою установою.
Отже, порада боржнику №6 —
якщо колектор діє за договором факторингу, слід перевірити, чи є він фінансовою
установою, інакше його діяльність є незаконною.
Друга форма роботи коректорських фірм — на підставі довіреності (доручення) від
кредитора.
У цьому випадку колектор сам не є кредитором, а лише надає кредитору відповідні
послуги. Втім, і за таких умов зберігаються усі вищенаведені обмеження щодо
можливості передачі колектору, як третій особі, інформації про боржника. Тим
більше, що за таких умов не діють навіть положення ст.517 ЦКУ, саме через те,
що колектор не стає кредитором і відступати йому право вимоги не можна. Як уже
зазначалося, ст. 517 ЦКУ вимагає, аби первісний кредитор передав новому
кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію,
яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого
обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового
кредитора прав у зобов'язанні.
Отже, якщо колектор діє за довіреністю, то для боржника порада №7.
Зрозуміло, що слід перевірити саму довіреність. При цьому варто взяти до уваги
таке. Слід перевіряти повноваження:
1) самої колекторської фірми, працівники якої завітають до боржника
(довіреність на право діяти від імені кредитора);
2) працівників (представивників) цієї колекторської фірми (на нашу думку, їм
достатні службових посвідчень, втім, як, вважає більшість фахівців, слід
вимагати надання також довіреностей). Якщо колектор, що сам діє за довіреністю
кредитора, ще й видає відповідні довіреності своїм представникам, то тут
виникають відносини передоручення (ст.240 ЦКУ). Таке передоручення має бути
передбачене договором між колектором і кредитором. Передоручення вимагає
нотаріального посвідчення (ч.2 ст.245 ЦКУ).
Нотаріальне посвідчення довіреності, за загальним правилом, не є обов'язковим.
Відповідно до ст.246 ЦКУ — довіреність від імені юридично особи видається її
органом або іншою особою, уповноважною на це її установчими док ментами, та
скріплюється печаткою цієї юридичної особи.
Якщо боржник погоджується на умови колекторів слід чітко з'ясувати номери
банківського рахунку, на мають перераховуватись гроші. Якщо це не рахунок
самого банку — кредитора (має бути зазначений у кредитному договорі), то така
обставина підлягає уточненню. Аби уникнути можливих непорозумінь або відвертих
шахрайств, варто зажадати відповідних письмових пояснень (підтверджень) від
кредитора.
Слід також звернути увагу на ч.З ст.243 ЦКУ — крім довіреності повноваження
представника можуть також підтверджуватись відповідним договором про комерційне
представництво. Отже, при буквальному тлумаченні цієї статті колекторам іноді
досить пред'явити лише договір з кредитором про комерційне представництво.
